 Корняк Ярослава Василівна народилась 17 квітня 1937 року в Польщі у селі Нетреба Томашівського повіту в родині селян.
У березні 1946, згідно всім відомих подій, і їхню родину переселили, котра знайшла притулок у напіврозваленій халупі в селі Мшанець.
Ярослава закінчила 7 класів і не від легкого життя у 1955 році пішла працювати дояркою до колгоспу, котрий був ліквідований 1959 року, а землі та всю інфраструктуру приєднали до радгоспу, утворивши одне чи не найбільше відділення Жовтневе. Тут і пропрацювала Ярослава аж до березня 2011 року.
Її працю за часів радянської влади відзначали бляшками - орденами та медалями:
 
 
зокрема орденами:«Орденом Знак Пошани», «Орденом Трудової Слави».
За вільної України їй, вже за президентства В.Ющенка, дали ще медаль «60 лет Победи в Великой Отечественной войне 1941-1945гг», а також пенсію, котра з доплатою учасникові війни становить аж 1238 грн.
Тоді як на її батьківщині середня пенсія становить 1500 злотих, або 4125 гривень, що достатньо полякові для того, аби можна безбідно прожити навіть у самій Варшаві.
Отже в інших країнах проклятого за СРСР капіталізму за такий стаж роботи Ярослава мала би середню пенсію.
У США – 1164 дол., або 9230 грн. Фінляндії –1344 євро, або 14 246 грн., у Німеччині 810 євро, або 8590 грн., в Ізраїлі 5000 шекелей, або 10700 грн.,в Іспанії 850 євро, або 9010 грн. Навіть у Росії середня пенсія становить – 8180 рублів, або 2240 грн.
Як пише у Фейсбуці chamlo:
«Середня пенсія по Україні — 1038 гривень (так стверджує статистика). У мене — 800 гривень, у Азарова — 40 000 гривень, тож згідно статистиці у нас двох середня пенсія — по 20 400 гривень на брата, от тільки мені чомусь її не платять... А Миколі Яновичу за що така пенсія?»
Дивне запитання! Правда? Адже йому та решті подібним керманичам, а також «слугам народу» дали таку пенсію за невтомну працю на благо України, на наш з вами добробут, на наше щасливе й заможне життя. Бо що не кажіть, а їхня праця то важкий труд, це вам не тягати за дійки якихось корів тричі вдень протягом 56 років.
|