Звернення до небайдужих Я належу до покоління, яке називають пропащим. Мій світогляд почав формуватися тоді, коли у чисту дитячу душу та світлі помисли гострим багнетом увігналось лезо войовничого атеїзму. Коли я взяв до рук «Буквар», то слово «Бог» уже писалося з малої літери, а все пов’язане з ним, оголошувалось криміналом, ставало приводом до глузування, руйнування храмів та святих місць. Непокірних і відомих, як Йосип Сліпий, втихомирювали Сибіром, а рядових, як наш сільський священик Ілля Кливак, знищували безслідно невідомо де й коли... У такій атмосфері ми жили майже піввіку. Ще багато з нас пам’ятає як одружувались, хрестили, хоронили... Офіційно — з фанфарами в спеціально обладнаних «обрядових кімнатах» під кривавою атрибутикою з таким знайомим (по всіх закутках) профілем. Неофіційно — таємно, далі від продажного ока, брали шлюб з священиком, хрестили дітей, відспівували заупокійну. Прожиті в таких умовах довгі роки, як річні кільця на деревині, тісно окільцьовували душу. Їх, отих гріховних кілець, не здерти, вони – навічно. Така доля мого покоління. Про своє й не тільки життя за півстолітній період з 1960 по 2012 рік розповідається у трьохтомнику, обкладинку першого ви бачите на ілюстрації. На видання двох інших томів у автора немає грошей. Мені підказують звернутися до всіх небайдужих (що я і роблю), котрі ще щось читають, окрім повідомлень в соцмережах та есемесок, допомогти у виданні 2 і 3 томів. Зв’язатись з автором можна через ел.пошту vujjko@ukr.net, Скайп danko.greck. Хто ж не знайомий з моєю творчістю заходьте на сайт села mshanets.ucoz.ru й, вибравши в меню команду «Моя проза», почитайте будь-який твір і переконайтеся чи варто щось пожертвувати чи ні. Данило Сивицький
|