«Уміння прощати - властивість сильних, слабкі не прощають».
Захисник
Я давав їм такий шанс вибачитися за наклеп на мене. НЕ захотіли! То що тепер в очах сільчан я повинен виглядати наклепником?
«А чого ви добиваєтесь? Де наш клуб? куди поділись танці, веселі співи, дитячий сміх в кінозалі?» — звинувачує мене й у цьому ще один захисник, вірніше захисниця.
Якщо ти з мшанецьких то повинен пам’ятати коли 1989 року, я створив сільський осередок Руху члени якого спромоглися організувати людей на очищення обох цвинтарів, огородити їх, купленим коштом громади, металевим плотом, реставрувати могилу січових стрільців, відремонтувати й накрити шифером приходський будинок, організували збір коштів і звести пам’ятник Тарасові Шевченкові, підняти, першими в районі, під скавчання сільських комуністів, синьо-жовте знамено, відродити й поставити на сцені клубу свято Миколая так, як це робила, до приходу москалів, довоєнна «Просвіта», створити сільський вертеп, котрий на ту пору був єдиним на всю область, і виступав кільканадцять разів на Театральний площі в Тернополі на прохання незчисленних глядачів.
Та комусь все це було не до шмиги, І запрацювали тодішні стукачі, посипались доноси Генеральному директорові Гамарнику, голові облпрофради Ганні Гапон, голові виконкому райради, що я перетворив будинок культури в осередок антирадянських елементів, створив організацію до складу котрої входять колишні бандерівці… І коли свого домоглися й змусили покинути посаду директора БК його почали розтягати по шматках. Знищили прекрасний спортзал, розікрали весь спортінвентар, викрали великі електромотори від вентиляційної системи, розбомбили кінобудку, професійні кінопроекційні апарати здали на металобрухт… Коли вже нічого не було красти взялися до алюмінієвих ніжок від зв'язок театральних крісел і насамкінець, зрізали всі батареї водяного опалення…
А вчитайся уважно, Захиснику, в решту безпідставних звинувачень і скажи, як після того розливу жовчі можна бути сильним, тобто вищим?
Д.Сивицький
|