Ніхто не знає, скільки їх, безіменних, розкидано по землях нашої багатостраждальної України. Хоч як не старалися більшовики витерти з пам’яті, змести з лиця згадку про них, та пам’ять все одно жила.
На початку тридцятих років, усупереч польським окупантам, у нашому селі на кладовищі було споруджено хрест і насипано могилу на безіменних стрільцях, що погинули в бою за село Іванівку.
Починаючи з 1930 року на свято Святої Тройці, або як ще в народі називають — Зелені свята, зразу після служби Божої в церкві, організувався похід до могили січовиків. Попереду їхали вершники — хлопці з товариства "Сокіл”, далі маленькі діти встеляли пелюстками квітів дорогу, за ними колона з церковними хоругвами.
З приходом більшовиків все це було заборонено.
Лише у 1990 році, завдяки сільському осередку НРУ, було відроджено цей звичай. Насамперед привели у порядок цвинтар. З допомогою громади, за її та за кошти виконкому сільської Ради, поставили огорожу, поправили могилу, відремонтували знівечений хрест, викуваний умільцем Михайлом Майданюком.
Тридцять п’ять односельчан були у лавах січових стрільців, дванадцятеро з них віддали свої молоді життя, аби, смертію смерть поправши, залишитись жити у наших серцях!
З року в рік ідуть сюди усе нові покоління нащадків потомків поклонитися славним лицарям. Йдуть, аби навічно вкарбувати в свою пам’ять славетні сторінки з життя нашого села, нашого краю, нашої історії.
Про те, як це відбувалося цьогоріч, дивіться наш фоторепортаж