Моє село

 

 

Уважно роздивіться карту. Траса, що перетинає його навпіл, так звана «цісарська дорога», збудована в 1839 році. По ній їздив диліжанс (закритий пасажирський віз із ресорами) з Чорткова до Тернополя.

 

 

       

 

 

А це заїжджий двір

Такий собі комплекс будівель готельного типу. Він розміщався на території теперішньої центральної садиби радгоспу. Заїзд був зі сторони говилівського перехрестя, де нині садиби Мягкоти. Це був найбільш швидкий, до появи залізниць, спосіб сполучення. У 1896 році було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль–Копиченці

 

         

Як розповідала нам, дітлахам, сусідка Ганна Коропась (по–вуличному баба Гануська), коли проїжджав перший пасажирський потяг подивитися зійшлося чи не все село. Однією з дивовиж цієї будови є, так званий віадук, – міст у селі Плебанівці, котрий уцілів через дві світові війни й сьогодні йому минає 120 років.

 

Та повернімось до нашого села. Погляньте на оцей фрагмент карти. Ота долина, де сьогодні стадіон, в тут пору була величезним ставом. А гребля простягалась від 1. садиби В. Салаша до 2. садиби Я.Москаля.

 

На час створення карти села тут ще не було, ані церкви, школи та читальні. Коли де й ким вони були споруджені поговоримо у наступних наших розповідях.