«…Незабаром ми побачили прямо біля траси у вечірніх сутінках інтригуючий напис над новою спорудою –«Орися».  Одразу, коли увійшли в перший із залів, який нагадував виставку українського живопису серед …субтропіків (через розкішно-буйну зелень) подумалось, що власник назвав його на честь дружини – виявилося, все набагато історичніше, тому цікавіше.  
За часів монголо-татарської навали тут, за легендою, жила незвичайно дівчина Орися – своєрідна попередниця Івана Сусаніна – вона завела татар в таке непрохідне болото, що вийти звідти не могли. Лиш відрубали їй голову, як мовить легенда, але відрубати пам'ять про неї не вдалося.
 
Ба більше, власник «Орисі» – цього, я сказав би, не тільки ресторану з готелем, а й справді культурного центру – Ярослав Угляр народився в Оришківцях, біля річки Оришки… З приходом незалежності подався у в бізнесмени. — Знаєте, сама назва «Орися», — зізнається він, — якось сприяє моєму бізнесу. Бачте, я не назвав «Рандеву» чи «Ла-Вегас», а в «Орисі» мені ще чується «Ор», «Орії» – і я тим горджусь…
 
 
І справді, якщо хтось один раз заїде, то вже потім не минає. Бо відчувають, що тут не просто собі така «пиярня», а сказати б, культурно мистецький центр.» Станіслав Бондаренко
Інформація подана за публікацією у газеті «Літературна Україна» від 8 грудня 2011року
|
|
