Святі мучениці Віра, Надія й Любов народилися в Італії. Їх мати, свята Софія, була благочестивою вдовою-християнкою. Назвавши своїх дочок іменами трьох християнських чеснот, Софія виховувала їх в любові до Господа Ісуса Христа. Свята Софія та її дочки не приховували своєї віри в Христа й відкрито сповідували її перед усіма. Намісник Антіох доніс про це імператорові Адріянові (117 - 138), і той звелів привести їх до Риму. Розуміючи, навіщо їх ведуть до імператора, святі діви гаряче молилися Господові Ісусу Христу, просячи, щоб Він дав їм сили не злякатися майбутніх мук і смерті. Коли ж святі діви з матір’ю стали перед імператором, всі присутні здивувалися їхньому спокою: здавалося, що вони були покликані на світле торжество, а не на катування. Закликаючи по черзі сестер, Адріан переконував їх принести жертву богині Артеміді. Юні діви (Вірі було 12, Надії - 10 і Любові - 9 років) залишалися непохитними. Тоді імператор наказав жорстоко мучити їх: святих дів палили на залізних ґратах, кидали в розпечену піч і в казан з киплячою смолою, але Господь Своєю Невидимою Силою зберігав їх. Молодшу, Любов, прив’язали до колеса й били ціпками, поки її тіло не перетворилося в суцільну криваву рану. Переносячи небачені муки, святі діви прославляли свого Небесного Нареченого й залишалися непохитними у вірі. Святу Софію піддали іншому, найтяжчому, катуванню: матір було змушено дивитися на страждання своїх дочок. Але вона виявила незвичайну мужність і весь час переконувала дівиць терпіти муки в Ім’я Небесного Нареченого. Всі три дівиці з радістю зустрічали свою мученицьку кончину. Їх було обезголовлено. Щоб продовжити щиросердечні страждання святої Софії, імператор дозволив їй взяти тіла дочок. Софія поклала останки їх у ковчег і відвезла з почестями на колісниці за місто й поховала на високому місці. Три дні свята Софія, не відходячи, сиділа коло могили дочок і, нарешті, віддала там свою душу Господу. Віруючі поховали її тіло на тому ж місці. Мощі святих мучениць із 777 року перебувають в Ельзасі, у церкві Ешо.
|
Празник Воздвиження Чесного Хреста - Пізнай свій обряд
"Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо хрест Твій Чесний, що ним Ти спас нас від неволі вражої" (Величання на утрені празника).
"Почитання святого Господнього хреста, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні про святий хрест, — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка... Знак святого хреста, роблений на собі, це один з найстарших звичаїв християн".
Святий хрест це вічно живий символ безконечної Божої любови до нас, грішних, символ Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасення, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Віддаючи честь святому хресту, ми віддаємо честь Христовій жертві, мукам і смерті. Кладучи на собі знак святого хреста, ми кожного разу визнаємо свою віру в нашого Спасителя.
|
Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба — день смерті. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.Один з великих празників, що стоїть на початку нашого церковного року це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство Пречистої Діви Марії, з якої "засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш". Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах: "Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії"
|
Не дражніть чужих коханок – вони мстиві! Не вірите? Читайте!
«… Ірод схопив Івана, і посадив у в’язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив:
– Не годиться тобі її мати.
А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тоді він присягнувся дати все чого вона тільки попросить. А вона, за намовою матері, проказала:
– Дай мені, отут на полумиску голову Іоана Христителя!
Цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.
І принесли на полумискові, та й дали дівчині, а та віднесла голову своїй матері…»
Отже необхідно стримувати свій язик, слідкувати щоб з уст наших не виходило ні слова роздратування, чи осуду, чи порочного міркування, чи прокляття…
|
Галина Ковалик (Тіцька) народилася 25 грудня 1974 в селі Мшанець у робітничій сім’ї.
Після закінчення Уманського медичного училища працювала фельдшером у рідному селі. Вийшовши у 1993 році заміж за Миколу Ковалика, разом з чоловіком, переїхала в селище міського типу Ярмолинці й влаштувалась на роботу в санепідемстанцію.
Сьогодні у декретній відпустці по догляду за четвертою дитиною.
Миколай Ковалик народився 15 грудня 1972 року в селі Зубів Теребовлянського району. З 1992 по 1996 роки навчався в Івано-Франківській Духовній семінарії.
Після закінчення був направлений у Вінницьку єпархію у села Северинівна та Цекинівка Ямпільського району й служив там з 1997 по 2000 рік.
Збудував у Ярмолинцях храм Великомучениці Парасковії за що піднесений в сан протоієрея, зареєстрував на Хмельниччині понад 10парафій УПЦ Київського патріархату, нагороджений Мітрою (в дужках за розбудову УПЦ КП)
У селі Цекинівка, спільно з громадою, збудував храм Великомучениці Парасковії за що нагороджений Мітрою.
А за те, що зареєстрував на Хмельниччині понад 10 парафій УПЦ Київського патріархату нагороджений Протоіреєм.
З 2000 року призначений деканом Ярмолинецького району Хмельницької області.
|
Сьогодні 4 вересня у селі почала функціювати ще одна продовольча крамниця з повним асортиментом товарів. Про це наш невеличкий фоторепортаж.
|
|